Лесь Подеревянский - Избранное!!!!, Супер-мега лол!!!!Лесь Подеревянский - Избранное!!!! , Супер-мега лол!!!! Опции

[Essential]

Итак выкладываю, как по мне лучшие пьесы Подеревянского!!!! Читаем, не ленимся, они того стоят!!!!

Лесь Подерв'янський.

Герой нашого часу. Повість перша.

Дійові особи:
Савка, герой нашого часу.
Ахванасій, учень Савки.
Митродора Пилипівна, вже пожила, але гарна курва.
Анжела, Жанна і Вєроніка, блядовиті дівчата.
Соломон, неудачний конкурент Савки.

Дiя перша.

Великий стіл. На столі стоять миски з бацилою. За столом сидять Савка і Ахванасій і наябують бацилу.

Савка (з набитим ротом, до Ахванасія). Я сьогодні Анжелу виїбу, бля буду. Ти в це діло не мішайся, бо я тобі залупу відріжу і натягну на їбальника, бля буду. Пойняв?
Ахванасій. Пойняв.
Савка. Курва буду. (Савка гидко спльовує шматком бацили на підлогу. До Ахванасія.) Підбери, синок хуїв.
Ахванасій похапцем підбира з пола неапетитні шматки бацили.

Савка. Їж, шакал йобаний!
Ахванасій похапцем з'їда бацилу.

Савка. Кому спасібо надо сказать?
Ахванасій (з набитим ротом). Дяді Савці.
Савка. Вчити вас, синків, треба, іщо ніхуя служби не пойняли.
Савка витира масні губи піджаком і любовно хряскає Ахванасія по лобі, так, що той гепається на запльовану Савкою підлогу.

Савка (задоволено). Шо не ясно, йоб твою в дарданели мать.
Ахванасій мовчить, низько опустивши маленького лоба і раз-по-раз любовно зиркає на Савку манюними оченятами.

Савка. Шо стоїш, як ісусик? Бабу їбав?
Ахванасій. Ги-и.
Савка. А хочеться!
Ахванасій. Ги-и.
Савка. Хе, йобаний черепок.

Дiя друга.

Квартира Соломона з великими бра, консолями, камінами, і кандєлябрами. У квартирі Анжела, Жанна і Вероніка. Вони бавляться різними цацками, що їх так багато в квартирі у Соломона. Входить Соломон, просто і зі смаком одягнутий в домашнього фартушка.

Соломон. Дівчата, хто буде чай пить, а хто кохфе?
Анжела. Я кохфе буду.
Жанна і Вероніка. Ми теж кохфе будемо.
Входить Митродора Пилипівна, вже пожила, але гарна курва.

Митродора Пилипівна. Я щаз була на діспуті, шо такоє щастя. Нічого, культурно побазарілі. Правда, лєктор був якийсь припездяний.
Анжела. Я так думаю, шо щастся кожний по-своєму понімає. От у меня бил одін пацанчік, ми з нім стрічалісь, так он мнє всьо врємя свой характєр показував.
Раптом відчиняються двері і в кімнату ввалюються Савка і Ахванасій. Вони в розхристаних тулупах, сопуть і дико зиркають по сторонах налитими кров'ю оченятами.

Митродора Пилипівна (сама до себе). А гарний пацанчик, їбать мене в дишло...
Савка (грізно). Анжела, тєбє двє мінути на размишлєнія. Наябуй кохфе і пиздуй за мной.
Ахванасій (дивиться на Савку ніжним поглядом). Ги-и.
Анжела. Ти посмотрі, какой он бистрий.
Савка. Хорош пиздєть.
Соломон. А хто ви такой, пришлі, матюкаєтесь тут, шо такоє?
Савка. Та йоб твою мать, жидок, я тебе раз переїбу, в тебе залупа отвалиться.
Ахванасій. Савка, та впизді його, шоб не базарив.
Савка пиздить Соломона, Соломон відразу ж пада.

Митродора Пилипівна (сама до себе). От ето удар.
Савка. Шо, нравіца? На.
Савка пиздить Митродору Пилипівну. Митродора Пилипівна пада, як мішок з гавном.

Ахванасій. Так їх, дядя Савка!

Савка (агресивно гарчить). Щас в ігру поіграєм. Цель ігри - вийті живим із боя. Всім стать к стєнє.
Ахванасій. Га-га-га-га! (Регоче.)
Вероніка. Савка, не пиздь, я не винєсу.
Савка. Винєсєш.
Савка пиздить Анжелу, Вероніку і Жанну. В результаті, на полу лежать п'ять тіл без ознак життя.

Савка (чуха потилицю). Пиздєц, на хуй.
Ахванасій. А тепер шо робить будем?
Савка (шуткує). А будем хуєм груши збивать.
Ахванасій. От погуляли ми сьогодні! Особєнно я іржав, коли ви тьолок пизділи. От піздєц!
Савка (мєтко подитожує). В етой жизні так, Ваня: хто умнєє, тот і прав.
Ахванасій. Ги-и.

Завіса

Лесь Подерв'янський.

Герой нашого часу. Повість друга.

Дійові особи
Савка, герой нашого часу.
Ахванасій, учень Савки.
Горгона Пилипівна, сестра впиздженої Савкою Митродори Пилипівни.
Хабібулін, кунак Савки.
Єгорка Іванцов, геолог і дурний кацап.
Васіліса Єгоровна, женщіна мужской мєчти.

Дiя перша.

Страшне провалля, над яким жахливо літають орли. Над самим краєм провалля стоять Савка і Ахванасій й плюють униз.

Савка (плює униз). Пригай, нахуй!
Ахванасій (плює униз). Ну його в пизду, блядь!
Савка (показує на орла). Дивись, блядь нахуй.
Савка бере каменюку і мєтко швиря в орла. Підбитий орьол камнєм падає вниз.


Ахванасій. Савка, а шо ти кинув?
Савка. Гранату.
Обидва регочуть. Деякий час Савка і Ахванасій з цікавістю дивляться вниз.


Савка (плює униз). Піздєц, нахуй.
Ахванасій (плює униз). Мєткость рук, блядь, і нікакого мошенства.

Дiя друга.

Аул. Біля аулу сидить Хабібулін і пале люльку, набиту кізяком. Входять Савка і Ахванасій. В руках у Ахванасія забитий орьол.


Ахванасій (до Хабібуліна). Стоїмо, бля, а він летить, бля, так Савка як запиздячить, бля. Кажу: "Піздєц, нахуй", - а Савка: "Ніхуя собі". - та палкою як переїбе, каже: "Чмо йобане". Знаєш Савку? А я забрав, оце борщ зваримо. Ніхуйово погулялі.
Савка (плює). Нє дєлай волни, Хваня.
Хабібулін (осматрює забитого орла). По-вашему, ето сич називається?
Ахванасій. Шо за сич. блядь, ніхуя не просцу.
Савка (внєзапно). Чурка йобаний, блядь, чєрєз мінуту віжу борш на столє, кругом всьо блєстіт-свєркаєт! Шо не ясно, бля?
Хабібулін бистро зникає, несучи з собою орла.


Ахванасій. Йобані чурки заїбали, нахуй.
Ахванасій підбира люльку, набиту кізяком, покинуту Хабібуліним, і пале її. Мимо проходить Горгона Пилипівна, сестра забитої Савкою Митродори Пилипівни, вдягнута туристкою.


Ахванасій. Диви, Савка, мамка нехуйова.
Савка. Я таких мамок, Хваня, тоннами на хую вєртєл.
Ахванасій. Було б время, можна було б зайнятися. Неохота тока мудохатися.
Горгона Пилипівна. Рєбята, ви нє студенти, случайно?
Савка (спльовує). Ми доктори, нахуй.
Горгона Пилипівна. Зачєм же ви так грубо? Я к вам по-харошему. Вот у мєня сєстра в городє, она тоже студєнткой била, так, знаєте, інтересно - новая жизнь. А у молодьожі сєйчас вообщє тяга к знаніям. Я б кажется всьо б отдала, чтоб знов ето всьо пєрєжіть - такой ето кайф. Так чтолі по-вашему називаются еті ощушєнія? Ви нє смотрітє, што я старая, я ваші еті молодьожниє слова знаю, сама такая була. І випить могу, і поговоріть, і поспоріть. Ну от, скажіте. - хто ваш любімий поет? У мєня такоє мнєніє, єслі чєловєк нє любіт поезію, он сам сєбя обкрадиваєт, мнє жалко такого чєловєка! Ілі, когда я віжу молодой, культурний чєловєк бьйот кота, ето ж он сам сєбя обкрадиваєт, ето ж он нє кота бьйот, а сєбя! А ви говоріте, для мєня єслі чєловєк нє любіт пріроду, нє любіт животних, нє знаєт поезію родного края, он для мєня нє существуєт!
Під час балачок Горгони Пилипівни Савка і Ахванасій сидять мовчки, дегенеративне відкривши роти, як то роблять хворі на аденоїди, і мовчать.


Горгона Пилипівна. От я смотрю на вас: молодиє, здоровиє, умниє, всьо у вас єсть, - і завідую вам по-харошему. Всьо у вас впєрєді!
Ахванасій. Заїбала нас тут, шось пиздить, а шо - хуй просциш.
Савка. Переїби, шоб не пизділа.
Ахванасій пиздить Горгону Пилипівну. Горгона Пилипівна падає довго і важко, як мішок з гавном. Входить Хабібулін з відром, у відрі кипить борщ, зварений з орла.


Хабібулін. Ми з неї тоже будем борщ варить, чи може так зажарім, нахуй, да і з'єдім?
Савка. Чурка хуєв! Скіки тєбя учіть можна, блядь! А шо, борш залупою їсти будем?
Хабібупін похапцем кидається за ложкою. Тим часом Ахванасій витаскує з борща противну орлячу голову і висмоктує в неї мозги.


Ахванасій. Ти, Савка. попробуй! В голові фосфору дохуя, волоси випадать перестануть.

Дiя третя.

В горах Єгорка Іванцов. геолог і дурний кацап, і Васіліса Єгоровна. женщіна мужской мєчти, рвуть траву і собірают камні.


Єгорка Іванцов (наморщивши лоба). Врємя собірать камні і врємя іх разбрасивать, как ви счітаєтє, Васіліса Єгоровна?
Васіліса Єгоровна. Об чом ви щас думаєте, Єгорка?
Єгорка. Єслі чєстно, то я думаю о вас, Васіліса Єгоровна.
Васіліса Єгоровна. Вот как! Ето уже становітся інтересно. І что же ви обо мнє думаєте?
Говорячи всю ету мульку, Васіліса Єгоровна прінімаєт очароватєльную позу, стріля глазами в різні боки і поправля на головє волоси красівими жестами рук.


Єгорка Іванцов. Я думаю, что такая женщіна, как ви, должна украшать жізнь мужчіни, Васіліса Єгоровна. Можно, я вас поцелую?
Васіліса Єгоровна. А вот етого как раз і ніззя.
Єгорка Іванцов. Как же так, почєму ніззя?
Васіліса Єгоровна. А так, ніззя і всьо.
Васіліса Єгоровна показує Єгоркє Іпанцову кончік язика, от чєго дєлаєтся єщьо прєкраснєй. Саме в цю мить з'являється Савка з своїми учнями-Ахванасієм і Хабібуліним. В руках у Савки камінь, який він тупо підбрасує в руці. У Ахванасія в руках кусок іржавого дрота, який він, сам не знаючи для чого, підібрав з підлоги. У Хабібуліна в руках забитий ховрашок, котрого він несе за задні ноги.


Ахванасій (показує на Єгорку і Васілісу). Диви, Савка.
Хабібулін. Синка раз запиздячить, і піздєц йому буде.
Єгорка Іванцов (побачивши Савку з компанією). Товаріші, сюда ніззя, тут гадюк много, укусят!
Ахванасій. Пригай вніз, синок хуєв, пока я разрєшаю!
Єгорка Іванцов (виймає геологічєскій молоток). Тока попробуйте подойті, уркагани, всєх повбиваю!
Під час неї гнєвної рєчі Хабібулін кида в Єгорку ховрашком і влучає йому в їбальніка. Єгорка падає і плачучи повзе з гори вниз. Васіліса Єгоровна, яка безперечно вважає, шо щас її нємєдлєнно будуть їбати, гнєвно свєрка глазами і робить хорошу міну при поганій ігрі.


Васіліса Єгоровна. Тока попробуйте подойті, подонкі, я брошусь уніз!
В словах Васіліси Єгоровни бринить надія на те, шо может всьо обойдьотся тіхо-мірно, і їй не прийдьотся цього робить.


Савка. Пригай, нахуй!
Ахванасій (запопадливо). Так шо, Савка, може їбати і нє будєм, мєнє шо то нє хочєтся...
Хабібулін (запопадливо). Нахуй она нам така здалась. Правда, дядя Савка?
Васіліса Єгоровна. Хлопчики, та ви шо?
Савка. Пригай, нахуй!
Васіліса Єгоровна. А можєт давайте поговорім, рєбята. Ви ізвінітє, я сначала, було, подумала, шо ви жлоби, так вийшло случайно. Ви мнє даже понравілісь, я даже подумала, какіє інтєрєсниє пацанчікі в горах гуляют...
Васіліса Єгоровна починає роздягатись, стоячи на краю обрина. При цьому вона прєлєстно висовує кончік язика.


Савка. Ця хуйня тобі не допоможе. Хлопці, будєм грать в ігру "Артілєрія бьйот по своїм".
Савка і хлопці набирають повні жмені каменюк. Васіліса Єгоровна. стоячи на краю обрива, іздає пронзітєльний крик і взмиває ввись. Деякий час вона кружляє в повітрі, потім безвозвратно ісчєзаєт в разрєжонннх пространствах горного повітря. Савка, Ахнанасій і Хабібулін стоять мовчки над ними літають орли. Хабібулін і Ахванасій чухають потилиці.


Ахванасій. Заїбали, курви, чи женщіни, чи може якісь кури, хуй просциш...

Завіса

Лесь Подерв'янський.

Місце встрєчі ізмєніть ніззя, блядь!

Дійові особи
Нєзнайка, супермен-вікінг.
Гурвіник, антисеміт.
Карандаш, художник-китчмен.
Самодєлкін, матрос торгівельного флота.
Пєтрушка, мовчазний карлік у кепкє.
Буратіно, просто поц.
Мальвіна, дєвушка з голубою волоснею.
Сінєглазка, алкоголічєская подорва.
Красна Шапочка, красива, лінива, егоїстична і дурна блядь.
Артемон, чорний собака.
Мнацаканов, привид у телевізорі.

Дія відбувається в майстерні Карандаша. В майстерні розвішані розкошні вироби хазяїна, в числі яких: пофарбовані гіпсові голови піратів, попільниці в вигляді смерті та голі дівчата в рамі рококо. Біля вікна сидить Пєтрушка, мовчазний карлік у кепкє, і фарбує яєчко. На полу хропуть п'яні, брудні і голі Самодєлкін у рваному тєльнику і Карандаш, над ними верхи сидить пудель Артемон. За столом сидять два дебіла - Буратіно і Гурвіник, п'ють і пиздять. З вани долинають звуки води і веселий регіт Красної Шапочки.

Буратіно (страшним хрипким голосом). ...і слухай, блядь, от, блядь, він смотрить, шо та хуйня летить, кругом неї фари, лампи, там, всякі. А сама червоняста лампа мигає. А летить воно йому на город. От воно стало біля клуні і мига. Той мудак пиздує туда. Жінка кричить. Він тіки так: спакойна, стара блядь; а з цієї хуйні така рука його - раз, а іди сюда, - запхали в НЛО і кудись полетіли до хріна на роги.
Гурвіник. Оце і все?
Буратіно. Нє. Вони політали туда-сюда, ну там всьо такоє, прилетіли і викинули його к хуям, а чувак той після цього все на хуй забув. Його питають: як тебе звуть, а він: "бе-е". Йому показують жінку, а він: "бе-е".
Гурвіник. Та то всьо хуйня.
Буратіно. Та яка хуйня, в книзі написано!
Гурвіник. В мене кум, він в Ісайках директор бані, так його небіж раз приходить додому, а жінки нема. Він до сусідки. Сусідки тоже нема. Він сховався за піч, думає: як прийде, налякаю. Коли та блядь приходить, скида одеж, волоси так розпуска, якоюсь хуйньою намазалась і, раз, у трубу. Кумів небіж тоже все поскидав і давай мазатися. Намазався і, тоже, у трубу. Прилітає на якусь гору, ну там, де ото вони гуляють, стоїть таке крісло, в йому сидить їхній цар і всьо такоє. А та блядь каже: а ти шо тут робиш? А ну пиздуй отсюда, дає йому поліно і каже: це твій кінь, і давай, пиздуй, щоб тебе не виділи, тільки не пизди нікому, бо помреш. Він прилетів і зразу ж куму напиздів, а той мені.
Буратіно. І шо, помер?
Гурвіник. Тут же. Як ховали, то весь синій в гробу лежав.
У двері гупають.

Буратіно (до Пєтрушки). Ти, педріло, а ну-ка дай, відкрий.
Пєтрушка мовчки кида яйця і пиздує до дверей.

Гурвіник (роздивляється Пєтрушкіну працю). Блядь, якогось жида нарисував...
Входить Мальвіна, потряхуючи голубою волоснею.

Буратіно. А шо, Мальвіна, даси поїбатись?
Мальвіна (обіжається). Блядь, шо ето значить, шо у тєбя, жени для етого нєт?
Буратіно. Яка жена, ну скажи, ну при чому здєсь жена?
Мальвіна. Нє. Єслі хочете, хлопчики, тільки в рот, ето - пожалуста, ето можна, а поєбаться - дома єбайтєсь.
Гурвіник. У, жадна сука.
Гурвіник і Буратіно киряють. З ванни доноситься щасливий і дурний регіт Красної Шапочки і звуки води.

Гурвіник (неприємно отигруючись). Я одну тьолку когда-то знав. Така красіва тьолка. Но в неї, панімаєш, тільки тіло красівоє, і більше ніхуя нєту, мозги совсєм отсутствуют. Вона стрічалась з парнем. Такой хороший парніша. Він мічтав, шо він колись піде в армію, а вона його буде ждать. І от приходять вони в бєсєдку, а вона йому і каже: "А тепер єбі мєня". А він їй: "как ето?" А вона говорит єму: "от сейчас я тобі покажу, как ето". І не он її, а вона його сама виїбла. Ну, значить, він їй целку зламав, йому понравилось. А вона лежить і каже: "а тепер пішов на хуй". А він: "как ето?.." От, жалко пацана.
Буратіно. Разниє случаї єсть. Мєня тоже одна тьолка любила. Бувало, я прийду, сяду, а лягати зразу не можу, шоб не наблювать. І так і сижу всьо время. А вона, сука, подойдьот ззаду, руки на плечі положить і гладіт, і гладіт. А я їй: шо ти, стерво, мене гладиш, шо я тобі, кіт? І по їбальнику сразу - на! (Вздихає.) Любила меня.
Мальвіна. От не люблю я, кода мужики таке пиздять. І та любила, і та хуєла... Та подивіться на себе, кому ви нужні?
Входить Нєзнайка, бєлокурий супермен-вікінг, одєтий в кожаноє пальто, надєтоє на кожаний піджак. На руках у Нєзнайкі золоті гайки. З усіх карманів стирчать пачки грошей.

Мальвіна (сама до себе). Ето піздєц.
Слєдом за Нєзнайкой іде Сінєглазка. Під очима в неї бланжі. Сама вона п'яна, раскована, смердюча і нікому, крім Незнайки не нужна.

Сінєглазка. Здраствуйтє, рєбята, я вам поєбаться принєсла!
Нєзнайка (с прибалтійським акцентом). Послушай, Сінєглазка, я тєбя прошу...
Сінєглазка. От'єбісь! Надоєл! Дурак! (Ігріво.) Рєбята...
Нєзнайка. Сінєглазочка, что я таково сказал?
Мальвіна (до Нєзнайки). Простітє, у вас такой пріятний акцент... Ви нє нємєц, случайно?
Нєзнайка. Нєт, я с Прібалтікі.
Мальвіна. Ах, как інтєрєсно, скажітє мінє своє ім'я.
Нєзнайка. Нєзнаускас. Простітє мєня, я сєйчас. (До Сінєглазки.) Сінєглазочка, можно тєбя на мінутку, пройдьом до уборной, і назад.
Сінєглазка і Нєзнайка ідуть в просторну уборну, звідки в самом скором врємєні доносяться противні женські п'яні матюки і звуки ляпасів.

Мальвіна. Боже мой, я етого нє винєсу. Какой мен, какой мужчіна!
Буратіно. Мальвіна, вони в сральню пішли, а ми давай в ванну пойдьом.
Гурвіник. Та куда ж ви пойдьотє, там Красна Шапочка іщо з утра сидіт.
Мальвіна. Отстаньтє от мєня, кобєлі протівні! Я етого не винєсу! Боже мой! (Починає ридать.)
З уборной чути крики Сінєглазки: "Я їбала твої бабки, я їбала твою машину, жлоб, казьол!". Чути знову ляпаси і опять ридання. Женскій плач звучіт в унісон красиво і мощно. Його звуки будять Самодєлкіна, матроса торгівельного флоту, і Карашдаша, художника-китчмена.

Самодєлкін (скида з себе Артемона). Ха-ха, дєвушкі ридають, матроси сміються. (До Карандаша.) Антоніо, падйом! Ілі в тєбя собаку кинуть?
Карандаш. Не трогай, вона заразная. І вобщє, какого хуя? Мнє завтра на базар. Шо за блядь? Шо за розклади? Я Буратіну сказав, шоб помив посуду. Блядь, де чистота, де ікебана? Щас всє пойдут нахуй.
Самодєлкін. Ха-а. Не хуя не знаєте про матросів, салабони. (Дико реве) Напрасна старушка ждьот сина домой! Антоніо, вставай, блядь, бо щас собаку кину в єбальник.
Карандаш. Шо за Антоніо? Меня Карандаш звуть.
Самодєлкін. Ну, считай, шо ти довиябувався.
Самодєлкін швиря собаку Артемона в рило карандашу. Артемон і Карандаш верещать. Саме в цю мить з уборної приходить Незнайка. Він тихо плаче. Він сидить, охопивши голову двома руками і плечі його трясуться. При цьому весьолість Самодєлкіна сягає вищого рівня.

Самодєлкін (дико реве). Ііііій скажуть она заридає...
Самодєлкін реве і танцює чочотку. З уборної раком вилазить відпизжена Сінєглазка.

Сінєглазка (стоячи раком). А волни бєгут от вінта за кормой!
Карандаш. А зараз всі на хуй пойдуть.
Гурвіник. Дайте мені жида дружбани, дайте жида, от моя просьба.
Сінєглазка стоїть раком на півдорозі між уборною і общею залою. Вона блює і співає. З вани чути веселі звуки, іздаваємиє Красною Шапочкою. Хлопці гуляють. Не приймають участі в веселощах тільки плачущий Нєзнайка, Мальвіна і Пєтрушка, мовчазний карлік в кепкє. Мальвіна підходить до ридаючого Нєзнайки, кладе йому руки на плечі і пестить його.

Мальвіна. Давайтє уйдьом отсюда, я вас прошу, уйдьом і будєм щасліви.
Нєзнайка, кайфуючи, що його пожаліли, з усією силою б'є головою в стіну і ридає ще громче.

Мальвіна. Ну-ну, нє надо, она вас нє стоіт. Нє надо, хорошій мой. (Ігриво.) А то єслі ви нє пєрєстанєтє, то я тоже заплачу. Вєдь ви нє хотітє етого?
Відповіддю їй служать удари голови об стінку.

Сінєглазка (ікаючи). Вже всю штукатурку оббив, підарас.
Карандаш. Буратіно, я сказав, піди ото, що Сінєглазка наблювала, підмети і підбери штукатурку! Це твої друззя, я їбу ваще, шо такоє?!
Гурвіник (зніма з стіни гіпсового пірата). Жид? Шо мовчиш? Хрясь!
Пірат-жид пада на підлогу і розбивається. Карандаш стовпіє.

Гурвіник (до Карандаша). Шо, жалко жида? Може ти тоже жид?
Карандаш (злякавшись). Нє, я - украінєц.
Самодєлкін (танцює чочотку). Такий, як я китаєць.
Входить Красна Шапочка одягнута в красіву резинову красну шапочку і більш ні в що. Вона красива, гола, мокра і лінива.

Красна Шапочка. Я так устала, тут такой шум. Буратіно, дружочєк, я хочу посмотрєть тєлєвізор.
Буратіно кидається угождать красавіце.

Мальвіна (сама до себе). Курва. Вона устала - целий дєнь в ваннє сідєть, вона устала... а я не устала! Сука голая!
Красна Шапочка. Я нє голая, а обнажонная.
Буратіно включа тєлєвізор. В тєлєвізорі Мнацаканов.

Мнацаканов. А сєйчас прєдлагаю вам відєосюжет із Каліфорніі. Два пасажирських експреса столкнулісь меж собой. По прєдварітєльному подщоту число жертв прєвишаєт...
Раптово Мнацаканов помічає обнажонну Красну Шапочку, давиться і починає ікать.

Гурвіник (увєрєно). Жид. Шо смотрішь?
Мнацаканов. Я, собствєно...
Красна Шапочка починає соблазнітєльно чухать собі живіт і хіхікать.

Синєглазка (до Мнацаканова, ігріво). Мужчина, сколько вам лєт?
Нєзнайка (істерично). Я больше не можу так жить! Кругом якась хуйня, скрізь підараси. Мнє нічого не надо! Пальто? в пизду! (Скида кожанне пальто.) Піджак? на хуй піджак! (Скида піджак.) Беріть! Мєнє нє надо! (Дивиться на ноги.) Кольоса? на хуй! Беріть, все беріть! Їжте!
Нєзнайка зніма ботінки і починає знімать з рук золоті гайки. Гайки не дуже знімаються з його пухлих пальців.

Нєзнайка. Гайки йобані, блядь, не знімаються.
Плачущий Нєзнайка зав'язує з гайками, зато йому вдається знять з себе часи Ролєкс і запиздячить ними в Сінєглазку. Потім Нєзнайка знима штани і швиря їх в Мнацаканова. Нєзнайка стоїть в обтягуючих білих трусах з льогкім жовтим німбом біля хуя і страшно кричить.

Нєзнайка. Всьо! Всьо!
Нєзнайка вийма із піджака і штанів пачки грошів і починає швиряти ними в друзів. Одну пачку він швиря прямо в їбальник Мнацаканову. Мнацаканов іздає невловимий рух і з клацанням зубів хижо ловить пачку в зуби. Очі Мнацаканова страшно блищать, з рота і носа виривається хиже гарчання.

Гурвіник. Ти диви, от жидяра! А ну віддай!
Мальвіна (злякано). Він щаз нас усіх поїсть!
Баби злякано верещать і лізуть під стіл. Стоїть страшений крик. Гурвіник підбирає з полу красивий важкий шуз Нєзнайки і пиздить ним у телевізор. Роздається страшний вибух. Чорний дим повзе з разйобаной вещі на дівчат і хлопців. Всі кричать, собака Артемон виє. Спокійний тільки Гурвіник, він витира руки об штани і наливає собі портвейн.

Гурвіник. У, жидовська морда. Хе!
Всі сміються. Починає грать красива токата. Самодєлкін б'є під неї чочотку. Буратіно гладить Мальвіну, Мальвіна гладить Нєзнайку, Нєзнайко однією рукою гладить Сінєглазку, а другою помагає їй блювать. Сінєглазка блює, Карандаш малює, Красна Шапочка чуха собі живіт. Пєтрушка знаходить під столом яєчко, яке чудом не розбилося і заходиться його розрисовувать.

Буратіно (тупо). Ну так шо, завтра гуляєм?
Гурвіник. А как же! Мєсто встрєчі ізмєніть ніззя, блядь!

Завіса

Лесь Подерв'янський.

Гамлєт, або Феномен датського кацапізма.

Дійові особи
Гамлєт, датський кацап.
Маргарита, мати Гамлєта.
Привид, страшне чудо, старанно прикрите замизганим в багнюку і сукровицю простирадлом.
Клавдій, хтивий дядько принца.
Зігмунд Фрейд, відомий психіатр.

Дiя перша.

Берег моря. Чути розбещенi крики морських птахiв, ревiння моржа, а також iншi звуки, iздаваємиє різною морською сволотою. Входить Гамлєт, вдягнутий в зручну приємну товстовку і такі ж самі парусинові штани. Гамлєт красиво підперезаний вузеньким шкіряним пояском. Він босий, бородатий і пацаватий. В руках у нього дебелий дрючок.

Гамлєт. Як остопиздило купатися мені. Чи може іскупатися? Купатись чи не купатись? Блядські ці питання зайобують. То може, не вагаясь, спустити враз штани та батерфляєм хуярити, аж поки за буями в очах не потемніє? Ну а згодом? Про наслідки можливі не подумать? Один лиш тільки раз і вже крадеться піздець з своєю усмішкою хижой. Простуда, геморой, чіряк на сраці, запльована підлога, лікарі, від шприца гематоми і могила... На ній брудна Офелія вонюча та купка маргаріток, а під нею лежить той фраєр, що любив купатись. Такіє варіанти єбав я в рот і в носа. (Гамлєт харка у море і його дрючком пиздячить.)
Входить Клавдій, хтивий дядько принца.

Клавдій. Мон шер Гамлєт! Ходімо в кабінєт. Канхвету дам тобі я посмоктати. Канхвета очєнь класна, Тузік вкусний. (Клавдій гидотно плямка, ізображая вкусний нехуйовий Тузік.)
У ту же мить із моря вилазить Привид у брудному простирадлі.

Привид. Не вір, мій сину, цьому підорасу. Канхвету ту тобі він в жопу встромить.
Клавдій. А-а-а-а!!! (Тікає.)
Привид. От бач, злякався, йобаний сцикун. Він обісцяв мене на полюванні, коли я міцно спав. Підступною рукою він в ухо спрямував брудного хуя. І скосопиздила моє прекрасне тіло смертельная гангрена. Помсти хочу! Побачить цю падлюку на параші, за грою в півника з неголеним убивцей, або в канторі сраним інженером, або у юрті раком на підлозі татари шоб його єбали в сраку!
Гамлєт. Не можна мстить. Повинні ми любити всіх підорасів, злодіїв, убивць. Бо кожний з них - народ, всі - богоносці.
Привид(іронічно). То може ти і м'яса не їси?
Гамлєт. Ні, не їсу я м'яса принципово. Я тільки випить іноді люблю, бо ми народ широкий і гостинний і випити ми можем дохуя, намного більше інших інородців, жидів та басурман.
Привид. Хуйова мода. Пробзділось шось у Дацькому князівстві... Коли я був царем, єбав я в жопу всіх богоносців в купі з Львом Толстим. Но це, конєшно, в смислє пєрєносном. Бо підорасів, з дєтства не любивши, посилав їх на хімію єбошить на благо Батьківщини. О часи, о Данія нещасна!
Гамлєт. Ви, батьку, там привидом вже зовсім заєбались. Шось пиздите таке, що не просцяти і за цілий тиждень. Я же вам сказав, що мститися не можу, бо всі люди - це браття на землі, окрім жидів, татар, масонів, негрів, білорусів, которих я ненавиджу. В цілому я ж гуманіст, не те шо ви, папаша. Вам тільки би горілки засадить та мамку бідну на печі єбати, аж дим із хати йде. А потім чаю посьорбати і кидати сокиру в паралізовану бабуню, в унітаза хуярить чобітьми і так же много другої хуйні за вами замічав я. Навіщо ж вам було родного брата, слабкішого за вас своїм здоров'ям, примушувать лизати вам мін'єта? От він і єбанувся, бідолашний, і це не дивно. Мати моя, бідна, ненавиділа вас, як я жидів. Мене ж, синка хорошого, любила і часто пестила. А я із нею грався у котика та білочку. Ви, батьку, пиздуйте в ваше море та хутчіше, бо я дрючком переєбу єбальник щє й дядька позову і ми з ним разом таких піздюлєй вам понакладаєм, шо Данія здригнеться.
Привид. Сучій сину, хуйовий нєдоносок! Так на батька! Таку хуйню казать! Чом не втопив я тебе в малаф'ї як ти родився? Чом не засунув в жопу головою і задушив? О курвяча сімейка! Зажди ж у мене! (Привид топиться у морі.)
Гамлєт. Папаша блядский, в доску заєбали. Піти би випить в барі шампаньйоли, бо в сурлі мов коти понасцикали і несвідомо хочеться лизати шершавим язиком гарачі зуби...(Гамлєт уходить, моржі ревуть, птахи кричать, море шумить.)

Дія друга.

На сцені збоку стоїть рояль "Стенвей". На ньому лежать шпроти. Посеред сцени стоїть кацапське крісло, позбавлене художнього смаку. Над ними герб висить національний. На гербі зображено ведмедя. В одній руці у ведмідя молоток, а в другій - балалайка. Це символізує працелюбність і незакомплексованість тварюки. На кріслі сидить Маргаріта, мати Гамлєта, і вишива комірець в косовороточці. Вона наспівує "Камаріки". Непомітно, м'ягкою ходою підораса, входить Клавдій, хтивий дядько принца.

Клавдій. Сьогодні я гуляв на датськом взмор'є з твоїм синком красівим. Я канхвету хорошу очєнь, вкусную, єму давав, но он нє взял, муділа.
Маргарита. Какой чудак, єй богу...
Клавдій (сам до себе). Я виєбу його. (До Маргарити.) Канхвєта Тузік, очєнь нє хуйова.
Маргарита (лагідно). Бешкетнику...
Клавдій. Чимсь бздить у кабінеті, неначє хтось насрав нечистоплотно. Відкрийте хвортку, хами, щоб пробзділось.
Підскочивши, два хама в косоворотках і чоботях швиденько відкривають хвортку і в нею в ту же мить влітає Привид.

Привид. Ага, падлюки! Всім скидать штани і стати раком! Щас піздець вам буде, слівайте воду, йобані масони, чи як вас там.
Клавдій, Маргарита і хами виконують накази Привида, який дико регочє і літає по кабінєту.

Клавдій. Мій Привиде, ніякої хуйні не робим ми. Ко всєм жидомасонам іспитуєм злобу і ненавість і каждий день національні гімни на балалайці хором ісполняєм. Бояться нас жиди та басурмани, престіж крєпчаєт, мощно возрастаєт дєнь ото дня процент жиров у маслі. Довольні хами, ситі в них єбала. Гораздо мєньшє стало підорасів, єбошать всі вони як папа Карло на хімії в Черкасах. Лєсбіянки - усі на Соловках.
Входить Гамлєт. Він в сраку п'яний. В одній руці у нього дрючок, а в другій - шампанське.

Привид. Дивись, мій сину, це - жидомасони. Ти запиздяч дрючком їх по печінці, потом мєнє доложиш. Шо не ясно?
Гамлєт. Папаша, всьо буде в лучшем відє, не хвилюйтесь.
Гамлєт пиздить усіх дрючком: пиздячить герба з ведмедєм, потім заливає шампанськоє в рояль і шпроти запускає туди ж. І по роялю пиздить дрючком. Рояль гуде.

Привид. Мій сину, то рояль, а не жиди, його не надо пиздить. За валюту його я купував.
Гамлєт. Єбав я всє роялі, і валюту, і всіх жидів.
Гамлєт пиздить Привида дрючком. Привид пада. На полу лежать трупи, попижжені Гамлєтом. В роялі тихо плавають шпроти. Входить Зігмунд Фрейд. Його окуляри таємничо блищать в темноті.

Гамлєт (потихеньку починає тверезитись). Ітоги подвєдьом. Упиздив тата. І мамку запиздячив з рідним дядьком. Попиздив мєбєль ценную, герба національного хуйнув. Усюди смерть, розруха. Не буду більше пити я, хоч, правда, яка розумная цьому альтернатіва? Ех, блядська Данія! Піздєц всім сподіванням...
Гамлєт рве на собі толстовку. Тихо грає музика, приємний голос співа "Яблучко". Зігмунд Фрейд підходить до Гамлєта, коле його шприцем у сраку і уводить до божевільного дому. Hа сцені з'являються семеро матросів в жахливих чорних бушлатах. Пісня "Яблучко" переможно шириться. Під веселі звуки "Яблучка" матроси мовчки страшно відбивають чочотку.

Завіса.

Лесь Подерв'янський.

До хуя масла

На сцені стоїть гидко разкрашений кіоск з продавцем внутрі, біля кіоска стоїть купка мудил і жде трамвая. Раптом прибігає захеканий мудило і врізується головою в кіоск.

Мудило в цегейковій шапці. Што такоє? Што, спокойно ходіть нє можетє?
Захека6ний мудило (лежачі долі). Там масла дохуя!
Всі мудила. Де?
Захеканий мудило. Там! (Помирає).
Вбігає другий мудило, він кулею прошиває стоячих мудил і зникає.


Мудило в картузі (шуткує). Скорость охуєвающа.
Мудила, які стоять поруч, тупо сміються.


Мудило в блєстящєму пальті (впевнено і різко). Там масла дохуя!
Мудило в блєстящєму пальті зникає в напрямі, в якому, по його підставі, знаходиться дохуя масла.


Мудило в спортивних штанцях з авоською. Люда, шо ми стоїмо? Щас, знаєш, скіки долбойобів набіжить?
Мудило в спортивних штанцях і Люда зникають. Вбігає зразу п'ять здоровенних мудил, вони несуть мішки, повні масла, а в зубах у кожного стирчить по цілій пачці. Мудила насилу совають язиками, силячись його прожувать, при цьому вони противно плямкають.


Один з мудил. Ето кайф, марожено!
Всі остовпіло дивляться їм в слід і стоять, мов хворі стовбняком.


Мудило в цегейковій шапці (раптово скаженіє). За мной!
Натовп, спотикаючись, несеться за ним, чути страшенне ревіння, переходяще в жіночий зойк. Продавець висовується з кіоска до половини і з заздрістю дивиться їм в слід. З того боку, де знаходиться масло, йдуть молодцеваті мудила. У них масні їбальники, в руках вони тримають носилки. На носилках лежить дохуя масла. Зверху, прямо на маслі, лежить іще один мудило, він блює маслом вниз.


Продавець. Шо з нім такоє?
Мудило. І з тобою, дєд, таке буде, єслі дохуя масла з'їси.
З того боку, з якого прийшли мудила, чути дике ревіння і зойки, де по де мимо кіоска швидко проносяться все нові і нові орди любителів масла. Входять мудило в спортивних штанцях і Люда, вони повзуть раком, згинаючись під маслом. В очах у них щастя.


Мудило в спортивних штанцях. А я тєбє говоріл, што когда-нібудь етот дєнь настанєт, ето будєт, а ти нє вєріла.
Люда. Якщо б знать, можно було б на тачці под'єхать. Я їбала, його так тащіть!
Входять три мудила, вони несуть мудила в блєстящему пальті, вмурованого в масло.


Мудило в блєстящєму пальті. Я всіх вас їбав, подонки, сємєро на одного, фашисти прокляті!
Мудила посміхаються.


Один з мудил. Будєш піздєть, ми тєбє і голову в масло засунєм.
Продавець. Хлопці, шо ви з ним здєлаєтє?
Мудила (регочуть). Кастріруєм нахуй.
З іншого боку до кіоску риссю надбігає агресивна старушка.


Агресивна старушка (до старого). Шо сідіш, старий поц?
Продавець кидає на старушку іспуганий погляд. Старушка убігає, погрожуючи старому кулаком. Згинаючись під маслом, проходить підрозділ виховательок дитячого садку. За ними з куском масла в зубах повзе мудило в цегейковій шапці. Одна нога в нього безпорадно волочиться по асфальту.


Мудило в цегейковій шапці. Дівчата, задеріть спідниці, масладам. (Регоче).
Одна з вихователек мєтко жбурля чималий шматок масла йому в голову. Мудило в цегейковій шапці іспускає здавлений зойк і здихає. Входить дебела жінка з вусами, бородавками і куснем масла під пахвою.


Жінка (до продавця). Арон, збирайся додому, сьогодні я тобі на вечерю гарненько засмажу шматочок масла. (Помічає труп мудила, який перший приніс звістку про масло). Арон, хто це?
Арон. Він помер. Дай йому трохи масла, він його любив.
Опасиста жінка відрізає шматок масла і кладе в зуби мертвому мудилу. Арон виходить з кіоска і зав'язує двері на дріт, ніг у Арона немає. Замість ніг у нього маленький возик і два утюжки. Підходить трамвай. Він абсолютно пустий і блакитний. Арон і дебела жінка неквапливо прямують на зупинку. Крім них в трамвай ніхто не сідає. Сідаючи в двері, дебела жінка бере Арона під пахву і разом з Ароном і маслом сідає в трамвай. Трамвай, подзенькуючи, повільно суне в блакитну далечінь під натхненні звуки полонеза Огінського і здавлені крики любителів масла.

Завіса.

Вот такие произведения!!!! Все это (и не только это) можно найти в на его не официальном сайте
doslidy.kiev.ua

Сообщение отредактировал Essential - 09-07-2008 - 23:17:26

[aloud]

Я плачу!!!!!!!!Долго читать,но оно того стоит!!!! :cray: :cray: :cray: ААААААААА!!!

[sunlike]

а в мп3 можно? а то впадло читать

[Essential]

я ж написал, там есть ссылка внизу на сайт, где все в мп3

[chij]

Ну спасиба , (гы в какомта топе абсуждали)!
тока сцайт у него парашный , ни яух не качается!

Сообщение отредактировал chij2005 - 09-07-2008 - 23:43:42

[Essential]

читаем, читаем!!! :p

[Tommy Slim]

переведите кто-то в мп3

[Essential]

я ж написал!!!!!!!!!
вот на этом сайте doslidy.kiev.ua есть это все в мп3 и не только это :p

[vovchikk]

Подерев'янський - это целая эпоха! Мега-мужик!
Правда, многие видят в его произведениях только тупой мат, а на самом деле там гораздо больше

[Djok]

Подерев'янський - это целая эпоха! Мега-мужик!
Правда, многие видят в его произведениях только тупой мат, а на самом деле там гораздо больше

100%

чтобы глубже понять смысл его творчества, почитайте интервью с ним